Робота з педагогами
Консультація для педагогів, батьків.
Тема: Як говорити про війну та повітряну тривогу з дітьми: як заспокоїти дитину в стресових ситуаціях
Останні події в Україні через повномасштабне вторгнення російських військ б’ють по психологічному стану дорослих. Що вже казати про дітей, особливо найменших, які ще не розуміють, що відбувається навколо, але відчувають тривогу.
Про те, як правильно говорити з дитиною про війну, повітряну тривогу і як заспокоїти у критичній ситуації зараз говорять дуже багато. Скільки людей стільки й думок та пропозицій. Але те, що варто дитині розповідати про те, що відбувається у країні й місті або селищі та використовувати слово «війна» це очевидно для всіх.
Називати війну – війною
«Потрібно вживати слово «війна». Не знаю, наскільки правильно говорити про те, що Росія напала на нас. Чи робити на цьому акцент, щоб дітки мали можливість позлитися. Я б усе таки радила говорити про війну як війну», — каже Вікторія Осипенко.
Психологиня зазначає, що про війну говорити варто, але не забувати водночас робити оптимістичні акценти.
«Варто говорити про те, що все буде гаразд. Також обговорювати плани на майбутнє. Це все дуже важливо. Говорити про те, що напевне влітку ми поїдемо на море чи збиратимемо полуницю у нас на дачі. Тобто, з одного боку, подати інформацію, а з іншого — дати позитивне скріплення плануванням майбутнього», — наголошує Вікторія Осипенко.
За словами психологині, дітям варто говорити про те, що війна – це тимчасово, що так завжди не буде. Це повинно заспокоїти дітей.
«Так, зараз небезпечно. Так, зараз відбуваються ненормальні речі. Війна – це ненормально. Говорити: «Мені шкода, що тобі доводиться таке переживати. Але зараз я теж у такій ситуації. А разом ми сильні, ми впораємося». Дуже складно пробувати пояснити, немає чітких інструкцій чи слів, яких би можна було рекомендувати. Адже кожна мама знає свою дитину краще, ніж будь-який психолог. Іноді ми боїмося дітям щось говорити, щоб не нашкодити. Але тривога, яку ми транслюємо, травмує більше, ніж сказати, що це справді війна», — каже Вікторія Осипенко.
Дорослі які поряд з дитиною чи то батьки, дідусь, бабуся, вихователь повинні пояснити, що відбувається, адже дитина відчуває тривогу і напруження навколо себе.
«Навіть якщо про тривогу не говорити дітям, вони все одно відчувають її. І від цього їм стає гірше. Тому варто говорити попередньо дитині про те, що ми теж боїмося, нам теж страшно»,
«Сирени – це попередження»
Психологиня також радить говорити діткам про те, що хтось із батьків пішов воювати. Але наголошувати на позитивних моментах.
«Варто говорити, що батько чи мама змушений чи змушена бути не з нами, але нас захищає. Водночас говорити про оптимістичні прогнози. Про те, що все буде гаразд», — зазначає психологиня.
Щодо сирен і повітряної тривоги, дитині варто пояснити заздалегідь про те, що таке може трапитися, а не безпосередньо під час тривоги.
«Потрібно пояснити, що коли лунають сирени, у квартирі чи будинку перебувати небезпечно. Тому потрібно спускатися в укриття, у безпечне місце. Алгоритм цей повинен бути відпрацьований раніше, ніж прозвучить сирена. Про це необхідно говорити не саме у той момент, коли лунає тривога, а до того. Про це все треба говорити тоді, коли дитина перебуває у стані спокою. Тоді для неї звук сирени буде просто сигналом, і дитина буде розуміти, що вона йде у безпечне місце», — пояснює Вікторія Осипенко.
У той момент, коли лунає сирена, діти повинні діяти за чітким алгоритмом батьків. Вони також мають попередньо пояснювати дітям, що у цей момент потрібно слухатися.
Що дозволяємо дитині у сховищі
«Отже, звучить сирена, ми йдемо у безпечне місце. У самому сховищі дітям можна робити все те, що вони роблять зазвичай: гратися, читати книжки, співати, скакати. Тобто не ставити у сховищі дітям обмеження. Адже тоді їм не буде ніде безпечно», — каже психологиня.
Якщо дитина у сховищі поводиться бентежно, психологиня радить виконати наступні 5 кроків, щоб її заспокоїти:
Крок 1. Дотики або обійми
«Найперше — дитину потрібно обійняти. Можливо, мовчки чи зі словами «я поруч». Але обов’язково повинні бути дотики. Всі діти, навіть підлітки – тактильні. У момент напруги чи тривоги навіть найколючіший їжачок-підліток стає тактильним»
Крок 2. Рух
«Поскакати, пострибати, нахилитися у різні боки, щоб цей стресовий стан із м’язів розігнати»
Крок 3. Дихання
«Для геть маленьких діток пропонують схему квітка-свічка. Коли ми в лівій руці тримаємо уявну свічку, а в правій – квітку. Спочатку задуваємо свічку. Довгий-довгий видих. А потім нюхаємо квітку. Адже коли наростає паніка та тривога, потрібно акцентувати увагу на видихах. Тобто короткий вдих і довгі видихи»
Крок 4. Позитивні переконання
«Це – те стабілізуюче, що йде від батьків і дозволяє зберегти зону контролю та безпеки. Звичайні слова, що дитина – розумничка, молодець, «я поруч». А також «як добре, що ми разом; я є в тебе, а ти у мене». Або казати, що пишаєтеся дитиною»
Крок 5. Вправа «Метелик»
«Цю вправу часто використовують психологи не лише під час роботи з дітьми, а й з дорослими. Ми ставимо праву руку на ліве плече і ліву руку — на праве плече. Тобто обіймаємо себе і плескаємо по плечах. І супроводжуємо це словами: «Я молодець, я впораюся». Якщо, наприклад, батьки десь відлучилися, не поруч, дитина завдяки цій вправі може заспокоїтися».
Також важливо не забувати про рутинні речі і виконувати їх усупереч обставинам.
«Оці ритуали, які вже сформовані у сім’ї, ми повинні їх виконувати. Наприклад, якщо ми щодня вчили з дитиною 4 рядочки вірша, то потрібно продовжувати це робити. Або читати книжки, грати в ігри чи складати пазли. Рутина – це те, що дозволить нам зберегтися у відносній нормі», — підсумовує психолог
Консультація для батьків і педагогів на тему:
«Як забезпечити створення у ЗДО безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування)?»
Нерубайський заклад дошкільної освіти «Ромашка» планує та реалізує діяльність щодо запобігання будь-яким проявам дискримінації, булінгу
Слово «булінг» донедавна було незнайомим для нас. Хоч як явище він існував завжди — цькування, жорстока, принизлива поведінка. Нині булінг — популярна тема. Ще більшого розголосу вона набула через те, що Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 № 2657-VIII. Цим Законом було внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про освіту» .
« Булінг (цькування) — діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого»
Насильство та булінг (цькування) в освітньому середовищі має різний характер і природу. Воно може проявлятися як у формі одноразових, так і у вигляді систематичних дій. Але ці дії завжди завдають шкоди психічному та фізичному здоров’ю усіх учасників освітнього процесу. Не секрет, що виявити випадки насильства в ЗДО достатньо важко. Передусім тому, що насильство відбувається переважно у місцях, де відсутній контроль і нагляд дорослих. До того ж і потерпілий, і спостерігачі воліють не повідомляти нікого про випадок, щоб їх не вважали «ябедницею» або через страх зізнатись. Найнебезпечнішим є повторюваність випадків насильства в ЗДО. Саме систематичні насильницькі дії є булінгом або цькуванням. Нагадаю, що термін «булінг» походить від англійського слова «bully», тобто хуліган, забіяка, задира. Варто пам’ятати, що булінг (цькування) відрізняється від сварки або конфлікту між дітьми кількома типовими ознаками: це систематичність (повторюваність) діяння, злий умисел, дисбаланс сил, відсутність розкаяння у кривдника. Булінг (цькування) ніколи не припиняється самостійно – потрібне втручання сторонніх осіб, захист і допомога потерпілому, кривднику та свідкам. Проблемою у освітньому середовищі є булінг (цькування) з боку педагога по відношенню до дитини. Такий булінг (цькування) може проявлятись через систематичні дії: необґрунтоване заниження оцінок, систематичне ігнорування думки дитини або її дій, вішання ярликів, принизливі слова, залякування. Причинами виникнення булінгу (цькування) у міжособистісних взаєминах можуть бути різні чинники: особистісні, сімейні, соціальні, оточення (середовище).
- Особистісні чинники- це фізичні чи психологічні особливості дитини (індивідуальні особливості фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, зовнішності тощо). Розлади та порушення в розвитку дитини можуть стати причинами виникнення булінгу (цькування). Так, часто ініціаторами булінгу (цькування) є діти, які мають певні індивідуальні психологічні особливості та спровоковану цим агресивну поведінку (синдром дефіциту уваги, гіперактивності, розлади поведінки, біполярний розлад, опозиційний розлад, посттравматичний стресовий розлад та інші). Будь-яка «інакшість» – відмінність від інших, наприклад, зовнішній вигляд, стан здоров’я тощо, являється однією з найчастіших причин булінгу (цькування) по відношенню до таких дітей. Іноді діти, дорослі вважають булінг одним із способів самоствердитись та завоювати авторитет в очах друзів, однолітків: стати популярними, керувати, мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися та поважати. Причиною булінгу (цькування) може бути намагання компенсувати невдачі у навчанні, спілкуванні, суспільному житті, заздрість успіхам інших, через коштовніші або крутіші речі, одяг тощо.
- Сімейні чинники, які визначають агресивну поведінку дитини, а також дорослого та можуть провокувати булінг (цькування) у сім’ї: брак близьких стосунків та відсутність уваги до особистості позбавляє дитину можливості ділитись з рідними своїми проблемами та труднощами у спілкуванні; слабкий або занадто сильний (авторитарний стиль спілкування) контроль; гіперопіка; тиск або жорстоке поводження, що призводить до сприйняття дитиною навколишнього світу як постійного джерела загрози. Якщо у родині постійні сварки, бійки, образи, критика та приниження іншого є єдиним способом висловити своє невдоволення, то в подібній ситуації дитина починає діяти за звичною для неї схемою. Саме домашнє насильство спричиняє появу булінгу, зокрема в освітньому середовищі, коли дитина, що потерпає від домашнього насильства, копіюючи дії дорослих, може стати як жертвою, так і кривдником.
- Середовище, як чинник, відтак, несприятливий соціально-психологічний клімат у закладі освіти, стрес внаслідок перевантаження, відносини з однолітками та педагогами, відсутність належної уваги з боку педагогів, сприяють появі сварок, конфліктів, проявів насильства та їх перехід в булінг (цькування). Найбільш розповсюдженими чинниками, які провокують появу булінгу (цькування) можуть бути:
– авторитарний стиль в освітньому процесі (іноді педагог сам може бути ініціаторами булінгу (цькування), коли дитина розглядається як об’єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер; він особисто приймає рішення, без врахування думок, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, внаслідок чого діти втрачають активність, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю);
– виокремлення педагогом будь-якого з дітей як позитивного або негативного прикладу для інших часто провокує суперництво, яке у майбутньому переростає у булінг (цькування) цієї дитини;
– ігнорування проблеми на рівні закладу освіти (іноді педагогічний персонал закладу освіти відмовляється визнавати випадки булінгу (цькування) в групі або ЗДО в цілому, просто ігнорує це явище; це, в одному випадку, може сприйматися дітьми як норма поведінки, і вони будуть моделювати цю поведінку на інших дітей, в іншому випадку – це провокує почуття безкарності та безнадійності та нерідко призводить до загострення ситуації з булінгом (цькуванням).
- Соціальні чинники- це стереотипи, культурні норми, соціальна та економічна нерівність, вплив інформаційних технологій (ЗМІ, інтернет, ігри, фільми тощо). Досить часто причиною булінгу (цькування) у закладі освіти є гендерні стереотипи, тобто домінування чоловіків над жінками, або ж навпаки жіночий чи чоловічий колектив. Причиною булінгу (цькування) в закладі освіти також може бути сексуальна орієнтація. Соціальна та економічна нерівність є досить розповсюдженою причиною булінгу (цькування) у закладі освіти. Люди з високим соціальним статусом можуть зневажливо ставитися до менш забезпечених. Спонукає до булінгу (цькування) популяризація насильницьких моделей поведінки на телебаченні, в кінематографі, в мережі Інтернет. Сучасні медіа нерідко демонструють жорстокість і насильство та значною мірою впливають на формування цінностей та поведінку дітей. Діти поступово починають вважати насильство способом вирішення проблем та імітують побачене в реальному житті.
Таким чином, аби забезпечити безпечне освітнє середовище у ЗДО, вільне від насильства та булінгу (цькування) треба, у першу чергу, працювати із суспільними, у тому числі і з особистими, стереотипами та упередженнями, оскільки вони становлять основу, на якій зароджується ненависть та агресія по відношенню до інших. По-друге, варто пам’ятати, що діти переймають ставлення, реакції, способи поведінки дорослих, які ті часто транслюють несвідомо. Тому батькам, педагогам варто працювати і над своїми емоціями, слідкувати за власними висловлюваннями та вчинками, реакціями та способами поведінки, аби не провокувати булінг (цькування). А ще важливим є раннє виявлення та попередження булінгу (цькування) в ЗДО та подальше дотримання алгоритму реагування на випадки насильства булінгу (цькування).
