Як допомогти дитині

адаптуватися в дитячому садку

(пам’ятка для батьків)

          Шановні батьки! Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями групи та особливостями організації життя в групі.

Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садку багато діток, іграшок, там буде цікаво і добре.

          Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо дотримуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.

         Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

         Повідомте вихователів про звички і вподобання вашого малюка.

         Потурбуйтеся про нервову систему сина чи дочки — не залишайте малюка на цілий день з перших днів відвідування дитячого садка.

         Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи і будьте певні, що працівники зуміють прийняти вашу дитину і по-материнськи дбатимуть про неї.

Як навчити малюка вдягатись самостійно?

          Навчати дитину навичок самостійного одягання слід з двох-трьох років. Приблизно з цього віку в дитини з’являється наполегливе прагнення до самостійності, і якщо ви вчасно і правильно відреагуєте, то вам взагалі не доведеться змушувати дитину робити щось — вона сама цього прагнутиме. Тому якщо вашому малюкові два або три роки, зверніть увагу на кілька рекомендацій дитячих психологів.

          Не можна придушувати ініціативу дитини. Якщо вона хоче спробувати одягнутися сама, не заважайте їй. Але й не вимагайте від дитини відразу ж, щоб вона одягалася тільки сама. Дуже часто батьки просто не витримують повільного темпу одягання малюка і, відчуваючи, що вони вже спізнюються, починають у поспіху самі одягати дитину, не даючи їй самостійності. У цьому випадку має сенс почати збори трохи заздалегідь, з урахуванням часу на спокійне освоєння навичок одягання малюком.

          Не слід виражати своє невдоволення відносно невдалих спроб дитини одягатися. Пам’ятайте, що малюк вчиться, і від батьків він чекає похвал, а не критики.

          Якщо дитина не хоче одягатися самостійно, спробуйте трохи спонукати її: наприклад, одягаючи їй шкарпетки або штанці не до кінця і пропонуючи дитині закінчити вдягання самій.

          Можна спрямувати навчання в цікавіше русло. Наприклад, запросіть пограти малюка з вами із застосуванням елементів одягу. Багато дітей люблять демонструвати наряди. Граючи, спонукайте свого малюка самостійно одягатися і роздягатися.

          Дуже часто швидкому освоєнню навички самостійного одягання перешкоджає сама конструкція одягу дитини. Якщо на речах малюка є чисельні блискавки і шнурівки, дрібні ґудзики, то це значно ускладнює процес одягання. Тому на перший час було б доречніше купувати дитині речі з великими зручними застібками, на липучках, резинкою.

Взаємодія родини та дитсадка

в моральному вихованні дітей 

            Моральне виховання є одним із найважливіших чинників загального розвитку дошкільників. Воно здійснюється у всіх видах діяльності і покликане забезпечити виховання в дитини з перших років життя гуманного ставлення до навколишнього світу, любові до родини, рідної домівки, краю, міста, Батьківщини; повагу до людей різних національностей, державної символіки.

            У процесі морального виховання в дитини розвиваються гуманні почуття, формуються етичні уявлення, навички культурної поведінки, соціально-суспільні якості, повага до дорослих, відповідальне ставлення до доручень, уміння дружно гратися й трудитися, справедливо оцінювати свої вчинки й оцінювати дії інших дітей. Особистісне становлення дитини починається дуже рано. У цілісному процесі її розвитку мораль посідає дуже важливе місце. У дошкільному віці найбільший вплив на моральний розвиток дитини здійснює дорослий. Маля робить перші кроки в освоєнні норм життя, спілкуючись із дорослими, переймаючи в них досвід поводження, орієнтуючись на слова «так потрібно», «так не можна». Перші уроки моральності дитина отримує в родині. У дошкільних установах провідна роль у цьому процесі належить вихователеві. Його педагогічна діяльність стає ще ефективнішою за умови активної взаємодії з батьками.

             На межі раннього й дошкільного дитинства спільна з дорослими діяльність поcтупається самостійній, у дитини з’являються власні бажання, формуються стосунки з однолітками, які ґрунтуються вже на основі набутого досвіду поводження. У цей період дорослий є взірцем для дитини, яка активно спостерігає за ним, за його ставленням до предметного світу, оточення; прагне діяти, як «дорослий». Це нове ставлення активізує дії дитини, є основою її особистісних новотворів.

              Інтенсивне засвоєння прикладу дорослих, підпорядкування дій взірцеві формують довільну поведінку, а також сприяють засвоєнню етичних норм. Значна роль у цьому процесі належить грі як провідному виду діяльності в розвитку дитини. Розвиток дошкільника залежить від сформованості ігрової діяльності, її змістовності, ступеня активності в ній дитини.

Дошкільник набуває знань, умінь, уявлень залучатися до гри, а отже, формуються динамічні характеристики розуму, а також регульована дитиною власна поведінка. В іграх дочки-матері, дитсадок, лікарню, магазин та інших втілюється образ, що склався в дитини в період, коли діти опановували сюжетно-рольову гру, дорослий присутній у грі опосередковано, через роль, що бере на себе дитина. У грі формується механізм особистісної поведінки, підпорядкованої образу, що розкриває моральну сторону людських стосунків.

              Кожен віковий період розвитку дошкільника має свої особливості. Моральний розвиток пов’язаний з різними психічними процесами. Так, у ранньому віці (другий рік життя) домінує сприйняття, з чим пов’язана безпосередність у поведінці дитини. Пізніше (до трьох років) домінуючого значення набуває пам’ять як основа накопичення й збереження особистого досвіду. Потім на перший план поступово виступає мислення, що спричиняє узагальнення факторів морального змісту. Зовнішні умови життя й виховання дітей, сполучаючись із внутрішнім світом, що розвивається, визначають соціальну ситуацію розвитку. Сполучною ланкою між зовнішнім і внутрішнім світом дитини є її переживання. Емоційність виражається в індивідуальному ставленні до навколишнього, зокрема у симпатіях, перевагах, неприйнятті чого-небуть.

Поради батькам,

які бажають розвинути здібності свої дітей

(пам’ятка для батьків)

1.Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки.

2.Уникайте однобокості у навчанні та вихованні.

3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухомості, емоційності.

4. Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби (почуття безпеки, кохання, поваги до себе та оточення), оскільки людина, енергія якої прихована загальними проблемами, найменш спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті та дозволяйте братися до своїх справ. Пам’ятайте: якщо ви бажає своїй дитині добра, навчіть її обходитись без вас.

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й проявляйте співчуття до невдач.

7. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

8. Будте терплячими до ідей, поважайте допитливість, питання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за межі дозволеного.

9. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого.

Як допомогти дитині

відчути себе впевненою

(пам’ятка для батьків) 

    Усім малюкам, від року до п’яти років, властиве відчуття всемогутності. Воно дозволяє їм адаптуватися до складного світу, до якого вони потрапили. Мовою психологів таке відчуття всесилля називається «грандіозної самостійністю». Батькам, до певної міри, звичайно, необхідно підігравати своєму чаду, підтримуючи цю ілюзію. Це допоможе дитині в майбутньому стати впевненим у собі переможцем.

        Постійно підбадьорюйте

      «Ти зможеш побудувати пірамідку! Ти була найкрасивішою дівчинкою на ранку! Це твій малюнок? Який ти розумний!» — життєствердні і спонукаючі до дії репліки дитині просто необхідні, особливо коли вони звучать з батьківських уст. Така підтримка допоможе сформувати в маленької особи внутрішню самоповагу. Вона виросте активною, упевненою в собі. Сила впливу вашого слова на дитину настільки велика, що здатна підняти самооцінку, навіть використовуючи неіснуючі достоїнства. «Яка ти в мене красуня!» — твердить любляча мати пухленької дівчинці. Не дивно, що через двадцять років дівчина, чиї параметри не зовсім збігаються з модельними, не мучиться комплексами, не нищить себе дієтами, а впевнена у власній привабливості, має шалений успіх у протилежної статі. Ось що означає правильна установка, дана в дитинстві!

        Коли потрібно, допомагайте

        Відчуваєте, що дитина цінує себе недостатньо високо? Запропонуйте їй заняття, у якому вона зможе максимально виразити себе і, таким чином, вирости у власних очах. Для когось це спортивна гра, для іншого — спів, танці, малювання. Ці досягнення обов’язково помітять: захопляться і похвалять. Позитивні відгуки з боку теж «записуються» на підкірку і на свідомому чи підсвідомому рівні працюють на повагу.

          Частіше хваліть

      Привід для цього можна знайти завжди! Нехай поставлена задача розв’язана неправильно, порадійте тому, як акуратно дитина підписала свій листочок. Відзначивши помилки, відразу зробіть акцент на успіхах малюка. Звертайте увагу дитини на всі її досягнення. Період «грандіозної самості» минає до шести-семи років і може змінитися фазою сумнівів і страхів. Дитина намагається, кажучи дорослою мовою, бути компетентною та ефективною на своєму рівні. Але це виходить не завжди. У такі моменти дитину просто необхідно підтримати, інакше вона ризикує вирости «лузером».

           Як можна рідше дратуйтеся на своє чадо

        Так, діти можуть (і ще й як!) діяти на нерви. Але ваша досада і невдоволення формують у дитини програшну життєву стратегію і значно знижують рівень її поваги. Найчастіше стримуйтеся: наберіть побільше повітря, затримайте дихання і порахуйте до десяти — метод банальний, але дієвий. Однак врахуйте, що і в похвалах треба знати міру. У малюка, якого виховують в атмосфері гіперопіки і безперервного звеличення його достоїнств, атрофується готовність до труднощів, а натомість формується завищена самооцінка і надмірні претензії до суспільства. Життєвий принцип «Я кращий (краща), мені всі повинні!» не веде до успіху.

           Менше критикуйте

     Дитячі комплекси — один з головних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини. Під вашим зайво прискіпливим поглядом вони можуть перерости в самобичування. Дитина, яка постійно потерпає від критики, або назавжди втратить самоповагу і віру в себе, або все життя доводитиме вам свою спроможність. Перший варіант може спричинити безініціативність і відсутність цілеспрямованості в майбутньому. Другий варіант поганий тим, що воля і рішучість у досягненні поставлених цілей не підкріплюються почуттям задоволення. І які б не були успіхи, здається, що цього мало, потрібно отримати результат вагоміший. «Перемогти в національному конкурсі пісні — це нісенітниця. Цінується тільки міжнародний успіх!», «Скинути п’ять кілограмів — це мало, потрібно ще десяток, щоб нормально виглядати», «Я директор фірми, ну то й що? До списку журналу Forbes мені не потрапити...» Це називається гіперкомпенсація і веде до фізичного і психічного виснаження. Ось чому важливо ще в дитинстві збалансувати самооцінку людини так, щоб її бажання досягти успіху не атрофувалися разом з «розстріляною» вашими необережними словами повагою і не перетворилося на справжню одержимість.

        Ніколи не допускайте неповаги до себе

        Будьте для своєї дитини взірцем високої самооцінки. Адже приклади батьків дуже заразливі. Якщо ви дозволяєте собі сваритися при дитині, виявляти неповагу до чоловіка, свекрухи, рідних і випадкових людей (і навпаки, якщо все це вони виявляють по відношенню до вас), то вашому малюкові буде складно засвоїти уроки самоповаги, що б ви йому не говорили. Тому забороніть собі і близьким підвищувати голос при дітях, вимагайте вибачень за грубість, не допускайте, щоб вашу думку ігнорували. Тоді дитині буде легше діяти за аналогією з вами й усвідомити суть такого поняття, як самоповага.